Урок 3
Тема: Теорія еволюції Ч. Дарвіна.
1. Загальні положення
3. Теорія Чарльза Дарвіна
Теорія еволюції — наукова теорія, що пояснює механізми зміни форм живих організмів, їхніх спільнот та причини утворення біорізноманіття на Землі у процесі еволюції. Перші цілісні теорії еволюції були запропоновані на початку ХІХ сторіччя Еразмом Дарвіном та Жаном Батистом Ламарком.
Великий вплив на формування еволюційної біології як самостійної галузі науки зробила теорія еволюції Чарлза Дарвіна. У подальшому відбувалася конкуренція декількох еволюційних теорій (неоламаркізм, сальтаціонізм, ортогенез, фіналізм тощо), до тих пір, поки у 1930-х — 40-х роках сформувалась синтетична теорія еволюції(СТЕ), яка включала селекціонізм і популяційну генетику.
У 1950-ті — 60-ті роки більшість біологів прийняли синтетичну теорію, хоча і надалі розвивалися альтернативні теорії еволюції і лунала критика в бік СТЕ. Значна кількість біологів на початку ХХІ століття каже про потрібність наступного синтезу знань про еволюцію у вигляді нової теорії.
Іноді під терміном «теорія еволюції» розуміють всю еволюційну біологію. Неспеціалісти часто плутають явище еволюції і теорію еволюції. Якщо наявність самого явища еволюції не викликає сумніву у наукового співтовариства, то механізми еволюції, що постулюються окремими теоріями, є предметом дискусії.
Наукові теорії еволюції є предметом критики з боку антиеволюціоністів, які пропонують власні концепції. Ці ідеї сприймаються науковим співтовариством як ненаукові.
2. Розвиток еволюційних поглядів
Еволюційні погляди в давні часи
Думки, пов’язані з уявленнями про єдність природи й загальність руху, висловлювалися вже у Стародавній Індії, Єгипті та Китаї, у вавилонських міфах, у працях давньогрецьких і давньоримських філософів Анаксімандра, Емпедокла, Геракліта, Демокріта, Епікура й Лукреція. Відповідно до уявлень античних філософів, увесь навколишній матеріальний світ виник із «першоматерії» (природне походження), основу якої складали первинні субстанції: вогонь, повітря, вода й земля, здатні до взаємоперетворення (єдність природи). Істотним доповненням до уявлень про єдність матеріального світу стало атомістичне вчення Левкіппа й Демокріта (V–IV ст. до н. е.).
Загальність руху (розвитку) визнавали практично всі основні філософські напрямки давнини як невід'ємну властивість матерії. Згодом ці уявлення трансформувалися в ідею історичного розвитку живої матерії, тобто в ідею еволюціїПідбиваючи підсумок, варто підкреслити, що саме на розумінні причинності розвитку і сформувалися згодом уявлення про причини (механізми) історичного розвитку живої природи, тобто уявлення про чинники еволюції.
Середньовіччя й епоха Відродження
Після майже двохтисячорічного розвитку знань у стародавньому світі Європа в VI-XIV століттях переживає "похмуру епоху" середньовіччя. Насильницьке впровадження віри в науку перетворює останню на придаток релігії. У такій обстановці природничо-наукові знання накопичувалися вкрай повільно.
Починаючи з епохи Відродження до середини XVIII століття природознавство накопичило величезний матеріал і тому за обсягом знань високо піднялося над рівнем давньогрецької науки. Однак інтерпретація зібраного матеріалу несла на собі відбиток світогляду середньовіччя, сутність якого зводилася до таких постулатів:
а) навколишній світ, у якому ми живемо, створив Бог;
б) із того часу, як живі організми були створені Творцем, вони не змінюються; тому видів стільки, скільки їх створив Бог;
в) доцільність (пристосованість) живих істот споконвічна.
Тому цей період (друга половина XV — середина XVIII ст.) увійшов в історію науки під назвою метафізичного. Таким чином, офіційна наука змирилася з релігією і слідом за нею визнала Творця, відповідального за виникнення природи й існуючий у ній порядок.
Розвиток біології в XVI—XVIII століттях
У цей період у біології накопичується величезний описовий матеріал. З'являються перші багатотомні описи тваринного й рослинного світу. Зростаючий об'єм знань потребував систематизації й узагальнення. Шведський натураліст Карл Лінней (1707-1778) виконав величезну роботу із систематизації рослин і тварин. На основі подібності за одним-двома найбільш помітними ознаками він класифікував організми на види, роди, родини й класи.
Однак під тиском спостережень за природою в останні роки життя К. Лінней визнав, що види можуть виникати шляхом схрещування або навіть у деяких випадках — у результаті дії змін середовища, тобто без участі божественної сили. Він одним із перших звернув увагу на дивну подібність людини і людиноподібних мавп, об'єднавши їх в одне сімейство — ряд приматів.
Розвиток еволюційних поглядів у другій половині
XVIII — першій половині XIX століть
Розвиток природознавства в другій половині XVIII століття пов'язаний із формуванням уявлень про природне виникнення світу, загальну мінливість матерії і властивий їй внутрішній рух. Ці уявлення розвивали як філософи, так і натуралісти.
Серед найбільш відомих авторів розглянутого періоду, які розвивали у своїх працях ідеї еволюції, слід назвати французького натураліста Ж. Бюффона (1707-1788), англійського натураліста, лікаря, поета і філософа Еразма Дарвіна (1731 -1802) — діда Чарльза Дарвіна, російського вченого-енциклопедиста М. Ломоносова (1711-1765), петербурзького академіка К. Вольфа (1734-1794) й ін.
Але найяскравішою фігурою розглянутого періоду є французький натураліст Жан Батіст Ламарк — автор першої цілісної концепції еволюції, яка відобразила рівень розвитку біологічних наук і філософської думки XVIII — першої половини XIXст.
Основні положення еволюційної теорії Ж. Б. Ламарка
В її основі лежить уявлення про те, що всі живі організми під впливом умов довкілля набувають корисних пристосувань, змінюючи свою будову, функції, індивідуальний розвиток тощо. Інакше кажучи, за Ламарком, еволюція — це процес набуття корисних ознак, які успадковуються потомством.
Нижчі організми (які позбавлені нервової системи) змінюються безпосередньо під впливом чинників довкілля: листки водяних рослин здебільшого стрічкоподібної (лінійної) форми, бо витягуються течією тощо. Вищі організми, зокрема тварини, що мають нервову систему, виробляють пристосування за схемою: зміна потреб приводить до зміни звичок, зміна звичок — до вправляння одних органів і невправляння інших. Ті органи, які вправляються, розвиваються, а ті, що не вправляються, редукуються (зменшуються), згодом ці зміни успадковуються.
Наприклад, жирафа почала живитися листками дерев, тому повсякчас витягувала шию, щоб дістати до крони: шия і передні ноги в неї видовжились, і ці набуті особливості передаються нащадкам. Отже, за Ж. Б. Ламарком, одним з факторів еволюції є те, що будь-яка мінливість є спадковою й зумовлена впливом зовнішніх умов.
Ламарк виділяє два основних напрямки еволюції: градацію і пристосувальну диференціацію видів.
1) Градація — східчасте підвищення рівня організації. Пояснюючи суть цього напрямку, Ламарк підкреслює, що першими живими організмами, які виникли з неживої матерії, були найпростіші живі тіла. Подальший розвиток життя йшов від простого до складного. Такий процес підвищення рівня організації має східчастий характер ("сходи істот").
2) Пристосувальна диференціація видів. Розкриваючи сутність цього напрямку, Ламарк звертає увагу на те, що процес східчастого підвищення рівня організації можна простежити лише від класу до класу.
Чинники (рушійні сили) еволюції. Виділивши два напрямки еволюції, Ламарк формулює уявлення про чинники, відповідальні за ці напрямки. їх, як і напрямків, також два.
1) Перший чинник — тенденція (прагнення) до удосконалення.
2) Другий чинник — прямий вплив середовища.
Еволюція, за Дарвіном, полягає в безперервних пристосувальних (адаптивних, або адаптаційних) змінах видів. Еволюція відбувається на основі спадкової мінливості під дією боротьби за існування, результатом якої є природний добір.
Спадкова (за Ч. Дарвіном — невизначена) мінливість — це зміни, які виникають у кожного організму індивідуально, незалежно від змін довкілля, і передаються нащадкам. Від спадкової мінливості Дарвін відрізняв неспадкову (визначену), яка проявляється в усіх особин виду однаково під дією певного чинника і зникає у нащадків, коли дія цього чинника припиняється. Наприклад, коні, перевезені на невеликі острови чи в гори, через кілька поколінь дрібнішають. Коли ж цих тварин почати утримувати на низинних рівнинах, то через кілька поколінь вони знову досягнуть розмірів своїх предків.
Оскільки невизначена (спадкова) мінливість сама по собі не має пристосувального характеру (неадаптивна), то мав існувати певний природний механізм, який забезпечує пристосування організмів до умов довкілля. Цей механізм Дарвін убачав у боротьбі за існування та природному доборі.
Боротьба за існування, за Ч. Дарвіном, — це вся сукупність взаємозв’язків між особинами й різними факторами довкілля.
Наслідком боротьби за існування є природний добір, який проявляється у переважаючому виживанні й розмноженні найпристосованіших до умов існування організмів певного виду.
Однією з форм природного добору Дарвін вважав статевий добір — явище суперництва особин однієї статі за парування з особинами іншої в багатьох тварин, переважно хребетних. Він проявляється в поєдинках (олені), шлюбних танцях (журавлі), «конкурсах» співу (співочі птахи) тощо.
Які докази висунув Дарвін на підтвердження теорії еволюції
https://www.youtube.com/watch?v=3wRwNOmdLJg
Домашнє завдання
Зробити короткий конспект
Немає коментарів:
Дописати коментар